Масив елементів типу char може бути оголошений таким чином:
char v[6]; // Массив из шести символов
Таким чином можна оголосити вказівник на символ:
char* p; // указатель на символ
У оголошенні, [] означають масив, тоді як * означає покажчик. Індексація масиву починається з 0, таким чином масив v матиме шість елементів, від v[0] до v[5]** . Розмір масиву має бути константним виразом. Змінна вказівник може містити адресу об'єкта відповідного типу.
char∗ p = &v[3]; // p указывает на четвёртый элемент массива v char x = ∗p; // *p является объектом, на который указывает p
У виразі унарний префікс * означає "вміст чогось", тоді як унарний префікс & означає "адресу чогось". Представимо результат ініціалізації графічно:
Розглянемо копіювання десяти елементів одного масиву до іншого:
void copy_fct()
{
int v1[10] = {0,1,2,3,4,5,6,7,8,9};
int v2[10]; // Массив для копируемых элементов
for (auto i=0; i!=10; ++i) // копируем элементы
v2[i]=v1[i];
}
Це for вираз може бути прочитане як "Встановлюємо I в 0 і, інкрементуючи i, копіюємо елементи масиву до тих пір, поки i не стане рівним 10. Інкрементування означає додавання 1 і виражається оператором ++. C++11 також дозволяє використовувати синтаксис для контейнерів, що робить код більш простим і чистим.
void print()
{
int v[] = {0,1,2,3,4,5,6,7,8,9};
for (auto x : v)
cout << x << '\n'; // Для каждого x в массиве v
for (auto x : {10,21,32,43,54,65})
cout << x << '\n';
}
Перший range-for-statement може бути прочитаний як "кожний елемент масиву, з першого до останнього копіюється в x і друкується на екрані". Зверніть увагу, що ми не вказуємо межу масиву, коли ініціалізуємо його списком. range-for-statement можна використовувати для будь-яких послідовностей елементів.
Якщо ви не хочете копіювати значення з масиву v змінну x, то візьміть елементи за посиланням:
void increment()
{
int v[] = {0,1,2,3,4,5,6,7,8,9};
for (auto& x : v)
++x;
}
Оголошення з унарним оператором & означає посилання на. Посилання схоже на вказівник за винятком того, що для доступу до елементів не потрібно проводити розіменування вказівника, тобто використовувати унарний префікс *.
T a[n]; // Массив n элементов T T∗ p; // указатель на T T& r; // ссылка на T T f(A); // функция, принимающая аргумент типа A и возвращающая результат типа T
Завжди намагайтеся, щоб вказівник вказував на об'єкт, щоб розіменування було дійсним. Коли ми не маємо об'єкта або потрібно уявити, що покажчик ні на що не вказує, для цього використовуємо nullptr. Тільки nullptr може використовуватись для всіх типів покажчиків.
double∗ pd = nullptr; Link<Record>∗ lst = nullptr; // указатель на Link на Record int x = nullptr; // ошибка: nullptr является указателем, а не целочисленным типом
Таким чином, часто потрібна перевірка, що аргумент дійсно є вказівником, який містить реальний об'єкт.
int count_x(char∗ p, char x)
// счётчик числа вхождений x в p[]
// p является последовательность символов, которые завершаются 0
{
if (p==nullptr) return 0;
int count = 0;
for (; ∗p!=0; ++p)
if (∗p==x)
++count;
return count;
}
Зверніть увагу, що ми можемо перемістити вказівник за допомогою оператора ++ , щоб він вказував на наступний елемент у масиві.
У застарілому коді замість nullptr використовувалися б 0 або NULL. Однак, використання nullptr усуває потенційну плутанину між цілими числами (такими як 0 або NULL) та вказівниками (такими як nullptr ).
